Морфофункціональні особливості структурних компонентів очного яблука в порівняльно-видовому аспекті та при різних патологічних процесах (оглядова стаття)

Анотація

Мета дослідження – дослідити морфофункціональні особливості структурних компонентів очного яблука в порівняльно – видовому аспекті та при різних патологічних процесах. Для досягнення поставленої мети нами було опрацьовано джерела наукової медичної вітчизняної та світової літератури. Результати. Налбуфін — синтетичний опіоїдний анальгетик, синонім - Nubain, (–)- 17-(cyclobutylmethyl)- 4,5б-epoxymorphinan- 3,6б,14-triol hydrochloride. За хімічною структурою близький до групи морфінану та фенантрену. За фармакологічною дією відноситься до групи агоністів-антагоністів опіоїдних рецепторів (пентазоцин, бупренорфін, буторфанол), з агоністичним впливом на к- рецептори, та антагоністичним — на м-рецептори, з чим пов`язаний його малий вплив на психоемоційний стан пацієнтів, порівняно із морфіном, та фактична відсутність до звикання, при терапевтичних дозах та короткому курсі використання. Крім того, відзначається значно нижчий ризик респіраторних ускладнень та ускладнень з боку ШКТ, при силі знеболюючої дії, подібної до морфіну. Співвідношення сили анальгетичної дії та ризику різноманітних ускладнень, включаючи ефект насичення «ceiling effect» (досягнення певного порогу та подальша відсутність ефекту при наростанні дози), найбільше, у порівнянні з іншими агоністами- антагоністами – пентазицин або бупренорфін, що він, фактично, єдиний із даної групи фармацевтичних препаратів, має широке клінічне використання на сьогодні. На його широке використання впливає той факт, що він є одним із небагатьох препаратів групи опіоїдів, що офіційно не внесені в групу наркотичних та психотропних речовин. Errick J., Heel R. (1983), висвітлювали питання ефекту насичення є неоднозначним в експериментальних роботах, оскільки з самого початку досліджень була відзначена видова залежність даного ефекту - порізному проявлявся у дослідах на щурах та собаках. У сітківці приматів добре вивчена морфологія, фізіологія і центральні проекції трьох великих класів гангліонарних клітин- парасолькових, карликових і малих бістратифікованих нейронів. Серед парасолькових нейронів вирізняють великі нейрони М-типу та малі парасолькові нейрони Р2-типу. Карликовий гангліонарний нейрон має видовжене тіло і один апікальний дендрит. Гангліонарні нейрони транслюють сигнали в стріарну кору, а також встановлюють синаптичні контакти з нейронами латерального колінчастого тіла. Карликові гангліонарні нейрони, як самостійний тип, у сітківці приматів уперше описав в 1941 році S. Polyak]. Пізніше ці нейрони були ідентифіковані в сітківці макаки і людини. Великі парасолькові нейрони досягають значної щільності біля центральної ямки. Їхні розміри можуть бути від 25 мкм у центрі до 75 мкм на відстані 14 мм від центральної ямки. Формування гангліонарного шару в людини починається на 7-му тижні ембріогенезу і випереджує розвиток інших клітин сітківки. У щурів подібні процеси відбуваються між 13- 19 добами ембріонального розвитку. У мишей диференціація починається з 11-ї доби ембріогенезу. На 13-у тижні ембріогенезу гангліонарні клітини мають добре розвинений аксон і розвинене дендритне поле, автор також відмітила, що аксони раніше формують зоровий нерв ніж формується дендритне поле. Висновок. Підсумовуючи наукову літературу виявивлено певні суперечності щодо морфології структурних компоненті очного яблука щура, а також у порівняльно-видовому аспекті. Є значна кількість наукових праць як в галузі експериментальної, так і клінічної офтальмології, які присвячені дослідженню структурних компонентів очного яблука при різних нозологічних формах патології, однак обмежена кількість повідомлень, присвячених вивченню проблематики що стосується опіоїдної ангіонейроретинопатій.