Міфи і реальність про вплив глутамату. Компіляція наукових даних сучасної світової літератури

Анотація

Мета дослідження – порівняльний аналіз існуючих експериментальних моделей глутаматового впливу на організм, з’ясування механізмів цього впливу та його можливих наслідків. Для досягнення поставленої мети нами було опрацьовано джерела наукової медичної, вітчизняної та світової літератури. Результати. В здоровому організмі глутамінова кислота виділяється нейронами мозку в необхідній кількості як нейромедіатор та приймає участь в основних інформаційних потоках людини. Глутамат натрію, що потрапляє в організм з їжею у великих кількостях впливає на організм, викликаючи загальну токсичну дію та чинить місцевий вплив на шлунок, кишку, слинні та підшлункову залози тощо. Виходячи з даних світової та вітчизняної наукової літератури, експериментальні моделі, у яких вивчається вплив глутамату поділяються на два види: моделі при яких глутамат потрапляє в організм пероральним шляхом та при введенні глутамату підшкірно та внутрішньоочеревинно у неонатальний період життя. При першому шляху введення глутамат спричиняє токсичний вплив, що проявляється у підвищенні каталітичної активності в сироватці крові аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та гама-глутамілтранспептидази у 2,5; 1,6; й 1,5 рази відповідно, тоді як активність лужної фосфатази залишалася на рівні контрольних значень, що свідчить про виражений гепатотоксичний ефект глутамату натрію як харчової добавки. Спричиняє підвищення вмісту в сироватці крові загальних і тирозиновмісних пептидів, речовин низької та середньої молекулярної маси, а також зростання значень коефіцієнта інтоксикації, що опосередковано вказує на порушення процесів детоксикації ендогенних метаболітів у печінці експериментальних тварин. Доведено, що приймання всередину глутамату натрію в межах рекомендованих доз не викликає виражених патологічних змін у слизовій, м’язовій та серозній оболонках стінки шлунка, але, при цьому спостерігається незначне повнокрів’я судин підслизової оболонки. З’ясовано, що у високих дозах глутамат натрію чинить місцеву патогенну дію на тканини шлунка, що полягає у стоншенні всіх шарів його стінки, десквамації слизової оболонки та її дезорганізації у вигляді зменшення розміру шлункових залоз, збільшення кількості судин та їх повнокров’я. Одним із механізмів патогенного впливу глутамату натрію є контактна місцева та вільнорадикальна окиснювальна дія на тканини шлунка. При пероральному шляху введення глутамату відсутні явища приросту жирової клітковини (ожиріння) як підшкірного, що характерно при абдомінальній формі ожиріння так і параректального, паралієнального, параренального та ретроперитонеального типів, що є характерним для вісцеральної форми ожиріння. При підшкірному та внутрішньоочеревинному шляхах введення глутамату в неонатальний період життя у піддослідних тварин глутамат викликає гіперсекрецію соляної кислоти, розвиток уражень, що проявляються крововиливами, ерозіями та виразками в слизовій оболонці шлунка та ожиріння. Тривале введення глутамату натрію значно посилює уражуючий вплив стресу на слизову оболонку шлунка. Морфологічні дослідження піднижньощелепних слинних залоз щурів за умов глутамат-індукованого ожиріння підтверджують розвиток патологічних змін, про що свідчать виявлена вакуольна дистрофія в ацинарному відділі, периваскулярний і перидуктальний набряк. За умов абдомінального ожиріння дистрофічні процеси виявлені в ацинусах та незначні дистрофічні зміни у внутрішньочасткових вставних протоках. Висновок. При підшкірному та внутрішньоочеревинному шляхах введення глутамату в неонатальний період життя у піддослідних тварин глутамат викликає гіперсекрецію соляної кислоти, розвиток уражень, що проявляються крововиливами, ерозіями та виразками в слизовій оболонці шлунка та ожиріння. Тривале введення глутамату натрію значно посилює уражуючий вплив стресу на слизову оболонку шлунка. Морфологічні дослідження піднижньощелепних слинних залоз щурів за умов глутамат-індукованого ожиріння підтверджують розвиток патологічних змін, про що свідчать виявлена вакуольна дистрофія в ацинарному відділі, периваскулярний і перидуктальний набряк. За умов абдомінального ожиріння дистрофічні процеси виявлені в ацинусах та незначні дистрофічні зміни у внутрішньочасткових вставних відділах. Не викликає жодних сумнівів той факт, який базується на результатах численних експериментальних досліджень і висвітлюється у фахових наукових вітчизняних та зарубіжних джерелах, що абдомінальна форма глутамат-індукованого ожиріння можлива тільки при підшкірному та внутрішньоочеревенному шляхах введення у неонатальному періоді життя тварини а при пероральному шляху введення вона не виникає.