Структурна організація орбітальної частки сльозової залози людини

Анотація

Актуальність. В останні два десятиліття знову значно зріс інтерес до вивчення морфології сльозових залоз людини та проведення експериментальних досліджень їх у лабораторних тварин, що пов'язано з частим діагностуванням в практиці офтальмології синдрому "сухого ока" у порівняно молодих людей. Таким чином, ми вважаємо, що дана проблема є актуальною на даний час. Мета. Метою досліджень є вивчення загальнобіологічних закономірностей та специфічних рис морфології та просторової організації системи вивідних проток та кінцевих відділів сльозової залози людини в синтопічній єдності з гемомікроциркуляторним руслом. Методи. Залози фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну. Після традиційної заливки в парафін були отримані гістологічні зрізи товщиною 5 мкм, які фарбували гематоксиліном і еозином. Серії гістологічних зрізів послідовно фотографувались, вони служили основою для селективного дослідження необхідних структур сльозової залози, а також двомірної фото реконструкції. Результати. У своїх дослідженнях ми виходили з того, що сльозова залоза, як і слинні, є полімерним органом, який має свою специфіку синтопічних взаємин в тривимірному просторі. Тому спочатку дослідження нам було необхідно виявити той рівень структурної організації різнохарактерних тканин сльозової залози людини, який би відповідав поняттю структурно-функціональної одиниці. На нашу думку, нею можна вважати часточку орбітальної сльозової залози. Тут протоки розташовані радіально по відношенню до аксіальної внутрідолькової протоки, яка здатна інтегрувати ту чи іншу кількість альвеолярно-тубулярних сукупностей, що нагадують типові аденомери (субчасточкову одиницю). Підсумок. Таким чином, порядковий аналіз серій гістологічних зрізів і декомпозиційний аналіз фотореконструкцій дозволяє зробити висновок про те, що орбітальна частка сльозової залози людини складається з численних часточок, які мають практично той же принцип будови, що і досліджені і описані нами раніше часточки пальпебральної сльозової залози, а також малих слинних залоз людини. Кожна часточка має кілька осьових вивідних внутрішньочасточкових проток. Їх розгалуження на всьому протязі оточені секреторними епітеліальними компонентами у вигляді кінцевих відділів і відповідних їм найдрібніших термінальних сльозових проток. Найбільш протяжні і великі за калібром протоки сльозової залози локалізовані поза межами часточок. В результаті такої будови на одних гістологічних зрізах ми бачимо тільки відносно великі просвіти проток та їх стінки (приепітеліальна зона) в безпосередній близькості від покривного епітелію кон'юнктиви, а на інших - протоки малого калібру, аж до їх кінцевих розширень мішкоподібної форми, що утворюють субдолькові одиниці. Так як протоки, що відповідають вставним протокам слинних залоз в сльозових залозах відсутні, між ними та кінцевими відділами немає явної видимої межі. При дослідженні зрізів, створюється враження, про те, що кінцеві відділи сльозових залоз не мають окремого з'єднувального сегмента з системою вивідних проток.