Модель експериментального аліментарного ожиріння у статевозрілих щурів-самців з використанням моделі пасивного тютюнопаління.

Анотація

Актуальність. Ожиріння є одним із основних чинників ризику для ряду хронічних захворювань, проте дані щодо патогенетичних механізмів виникнення патоморфологічних змін легеневої тканини, топіки її ураження, а також достовірного переліку захворювань, чинником ризику для яких є надвага, в літературі обмежені та суперечливі. Мета. Створення моделі експериментального ожиріння найбільш наближеної до такої у людей з одночасним використанням експериментальної моделі тютюнопаління для вивчення патогенетичних аспектів виникнення патоморфологічних змін легень. Методи. Загальна вибірка експериментальних тварин включала 120 особин. У подальшому сліпим методом було сформовано 4 групи тварин: група контролю (група КЛ, n=30) – харчування тварин здійснювалось згідно стандартного раціону; група щурів, що піддавались впливу тютюнопаління без моделювання ожиріння (група К, n=30); група щурів з моделюванням експериментального ожиріння (група О, n=30); група щурів з модельованим експериментальним ожирінням, що піддавались впливу тютюнопаління (група ОК, n=30). Тютюнопаління моделювалось шляхом експозиції тварин у камері з тютюновим димом протягом 4 хвилин двічі на день 5 днів на тиждень Групи були зіставні, вірогідно між собою не відрізнялися (р>0,05). Результати. За час експерименту маса тіла щурів групи КЛ збільшилась на 36,07±2,29 г (14,77% приросту маси), групи К – на 31,50±0,92 г (13,33% приросту маси), групи О – на 141,33±3,18 г (54,65% приросту маси) та групи ОК – на 132,63±0,45 г (52,51% приросту маси), у щурів якої було відзначено найвищий приріст маси тіла. Група ОК та К, в яких застосовували експериментальну модель пасивного тютюнопаління продемонструвала нижчі показники приросту та набору маси тіла. Подібні результати отримано й у ряді інших досліджень: маса тіла та індекс маси тіла (ІМТ у кг/м2) виявлялись нижчими у курців, аніж у осіб, що не палять. Підсумок. При аналізі отриманих результатів можна стверджувати, що застосовані моделі були ефективними для дослідження експериментального ожиріння, ожиріння в поєднанні із курінням та куріння. Це дозволяє запропонувати дані моделі для дослідження патогенетичних механізмів ожиріння, пасивного тютюнопаління та їх поєднання.