Morphologia

Морфологічні аспекти етанол-індукованих змін у глімфатичній системі та їх вплив на функцію нервової системи

2025-04-08T11:53:39+03:00

Глімфатична система – периваскулярна мережа, що відповідає за обмін спинномозкової (СМР) та інтерстиціальної (ІСР) рідин, – відіграє найважливішу роль у кліренсі метаболічних відходів, зокрема нейротоксичних білків, таких як β-амілоїд і тау-білок (Microtubule-associated protein tau, MAPT). Порушення його функції зазвичай пов'язане з нейродегенеративними захворюваннями, включно з хворобою Альцгеймера. Втім, також було показано, що й етанол (C₂H₅OH), широко поширена нейротоксична речовина, спричиняє глибокі структурні та функціональні зміни в центральній нервовій системі (ЦНС); зокрема не виключається його вплив на глімфатичну систему, що все ж таки наразі залишається недостатньо вивченим. У цьому огляді розглядаються морфологічно-гістологічні зміни, спричинені етанолом у глімфатичних шляхах, з акцентом на цілісність астроцитів, міслокалізацію аквапоріна-4 (AQP4), периваскулярне запалення і судинну дисфункцію. Систематичний аналіз наявних досліджень показує, що вживання етанолу призводить до перерозподілу AQP4 у бік від периваскулярних астроцитарних закінчень, порушуючи глімфатичний потік і знижуючи ефективність кліренсу відходів. Таким чином, гістопатологічні дані свідчать про гліоз (патологічне розростання гліальних клітин у ЦНС), нейрозапалення та окислювальний стрес, спричинені етанолом, які ще більше посилюють глімфатичну дисфункцію. Крім того, етанол порушує основні механізми сну, який в свою чергу як процес є найважливішим регулятором глімфатичної активності; тим самим посилюючи несприятливий вплив на гомеостаз ЦНС. Ці механізми дають змогу припустити потенційний зв'язок між хронічним впливом етанолу і прискореним прогресуванням нейродегенеративних захворювань, пов’язаних із порушеннями глімфатичної системи. Попри накопичення доказів нейротоксичності етанолу, досліджень, безпосередньо присвячених його впливу на глімфатичну систему на тканинно-клітинному рівні, як і раніше, мало. Майбутні дослідження, які у свою чегру є вкрай перспективними, мають бути спрямовані на з'ясування оборотності глімфатичних порушень, спричинених етанолом, і визначення потенційних фармакологічних і поведінкових заходів для пом'якшення їхніх наслідків. Розуміння цих взаємозв’язків цих процесів, а також їхній загальний аналіз та усвідомлення необхідне для розроблення цільових нейропротекторних стратегій, особливо в популяціях із хронічним вживанням алкоголю.

Структурно-функціональні особливості кісткової тканини та їх значення для остеорегенерації

2025-04-08T12:10:39+03:00

Мета – дослідити структурно-функціональних особливостей кісткової тканини та їх значення для остеорегенерації. Для досягнення поставленої мети нами було опрацьовано джерела наукової медичної вітчизняної та світової літератури. Результати. Кісткова тканина є композитним матеріалом, з мінеральними кристалами, вбудованими в колагенову матрицю, а її механічні властивості залежать від взаємодії між цими компонентами. Кістка здатна до оновлення упродовж життя, адаптуючись до внутрішніх та зовнішніх факторів, а вікова перебудова впливає на її механічні властивості. Найпоширенішим білком у кістковому матриксі є колаген I типу, який утворює структуру потрійної спіралі, що забезпечує структурну підтримку та механічну міцність. Неколагенові білки складають приблизно 10-15% від загального вмісту білків у кістковій тканині та беруть участь у мінералізації, ремоделюванні та клітинній сигналізації, а також регулюють активність остеобластів та остеокластів. До основних неколагенових білків належать остеокальцин, остеонектин, остеопонтин, кістковий сіалопротеїн та інші. Разом ці білки утворюють високоорганізовану та динамічну структуру, яка підтримує механічні властивості кістки та керує складними процесами формування, підтримки та її ремоделювання. Неорганічний компонент кістки переважно складається з мінералів, серед яких найбільш важливими є кальцій і фосфат. Ці мінерали утворюють кристали гідроксиапатиту (Ca₁₀(PO₄)₆(OH)₂), які вбудовані в колагеновий матрикс кістки. Присутність гідроксиапатиту необхідна не тільки для підтримки структурної цілісності кістки, але й для полегшення ключових регенеративних процесів, таких як остеоіндукція та остеокондукція. Складна взаємодія між остеобластами, остеокластами та іншими регуляторними факторами гарантує, що кістки залишаються функціональними та міцними, реагуючи на потреби росту, старіння та механічні навантаження, запобігаючи при цьому патологіям, пов'язаним з дисбалансом кісткового ремоделювання. Підсумок. Підсумовуючи наукову літературу виявлено певні суперечності щодо розуміння структурно-функціональних варіацій реконструкції кісткової тканини при різних клінічних сценаріях. Значна кількість наукових праць як експериментальних, так і клінічних присвячена дослідженню остеорегенерації, проте в сучасних умовах особливого значення набувають вірні уявлення про послідовність і часові рамки остеогенетичних регенераторних процесів. Тому виправданим є прагнення до вивчення динаміки гістоархітектурних перебудов, що відбуваються під час загоєння кісткових дефектів, що дозволить розробляти персоналізовані стратегії остеорегенерації, адаптовані до потреб конкретного пацієнта.

Морфологічні зміни тканинних компонентів передньої черевної стінки після проведення експери-ментальної пластики великого вентрального дефекту

2025-04-08T12:22:10+03:00

Актуальність. У цей час триває активний пошук способів підвищення ефективності алопластики вентральних гриж в експериментальному і в клінічному напрямках, проте залишаються недостатньо вивченими структурно-функціональні зміни рубцевої тканини у процесі її реорганізації, а також стан м’язово-апоневротичних, мікросудинних і сполучнотканинних компонентів у післяопераційному періоді. Суттєву роль для розуміння структурно-функціонального стану тканини має аналіз взаємовідношень сполучної тканини з елементами гемомікроциркуляторного русла, а також кількісна оцінка реорганізації мікросудинного русла з урахуванням динаміки перебудов м’язово-апоневротичних структур у складі передньої черевної стінки. Мета. В основу роботи покладена кількісна морфологічна оцінка перебудов мікросудинного, сполучнотканинного та м’язово-апоневротичного компонентів у складі передньої черевної стінки щурів після проведення алопластики значного за розмірами вентрального дефекту за допомогою поліпропіленової монофіламентної сітки "Prolene". Методи. Гістологічне дослідження проводили через 3 доби, 10 діб, 1 місяць, 3 місяці та 1 рік після імплантації поліпропіленового протеза. 68 щурів розподіляли на 3 експериментальні групи: 1) пластика з пошаровим ушиванням дефекту шляхом натягнення і зближення країв рани; 2) пластика з фіксацією поліпропіленової монофіламентної сітки "Prolene" з подальшим натягненням й співставленням країв дефекту; 3) пластика з фіксацією сітки без наступного натягнення й співставлення країв дефекту. За допомогою програмного пакету ImageJ 1,47v визначали відносні об'єми м'язових волокон, гемокапілярів м’язів і рубцевої тканини, сполучнотканинної строми м’язів, нейтрофільних гранулоцитів, фібробластів і колагенових волокон рубцевої тканини. Результати та підсумок. У дослідженні з’ясовано, що механічна напруга м’язово-апоневротичного шару черевної стінки при натягуванні і співставленні країв експериментального дефекту є суттєвим фактором, який обумовлює збільшення термінів перебігу рубцювання, а також викликає стабільні дегенеративні процеси м’язово-апоневротичних структур. Це супроводжується дефіцитом мікроциркуляторного забезпечення структур, дистрофічними явищами у складі м’язових волокон, гіперплазією сполучнотканинних компонентів м’язово-апоневротичного шару передньої черевної стінки з найбільшою виразністю патологічних змін від 10-ї доби до кінця 3-го місяця після проведення алопластики. Застосування поліпропіленового протезу для пластики без механічної напруги м’язово-апоневротичних структур дозволяє значно оптимізувати перебіг відновно-пристосувальних процесів протягом перших 3 місяців післяопераційного періоду.

Гістологічні зміни в нирках експериментальних щурів через 3 години після впливу отрути скорпі-онів Leiurus macroctenus

2025-04-08T12:56:31+03:00

Актуальність. Протягом життя організм людини перебуває в тісному взаємозв’язу з факторами оточуючого середовища, які здійснюють на нього позитивний чи негативний вплив. Динамічна рівновага між організмом і середовищем його існування є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Дія будь-яких чинників екзогенного походження зумовлює розвиток пристосувальних та адаптаційних змін. Мета. Вивчення гістологічних змін нирок щурів через 3 години після впливу отрути скорпіонів Leiurus macroctenus. Методи. У дослідженні використано 10 білих лабораторних щурів-самців масою 200 г (±10 г), вирощених у віварії Навчально-наукового центру "Інститут біології і медицини" Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Отруту скорпіонів родини Buthidae роду Leiurus виду Leiurus macroctenus вводили щурам одноразово внутрішньом’язово (0.5 мл розчину отрути попередньо розчиненому у фізіологічному розчині; 28.8 мкг/мл; ЛД50=0.08 мг/кг). Для мікроскопічного дослідження забирали зразки нирок тварин всіх груп. Фарбування гістологічних препаратів серця здійснювали гематоксиліном та еозином. Результати та підсумок. Введення отрути скорпіона Leiurus macroctenus супроводжувалось розвитком виражених дистрофічних змін структурних компонентів нирок через 3 години від початку експериментального дослідження. Спостерігали появу запальних процесів інтерстицію органу з плазмоцитарною, лімфоцитарною та макрофагальною інфільтрацією. Також виявлено судинно-гемодинамічні розлади, що проявлялись у вигляді десквамації ендотеліального вистелення судинної стінки та підвищення проникності судинної стінки. Канальцевий апарат нирок характеризувався розвитком тубулярного некрозу.

Динаміка структурних перебудов соматосенсорної кори у щурів з різними нейрокогнітивними розладами після черепно-мозкової травми

2025-04-08T13:11:58+03:00

Актуальність. Потребують суттєвих уточнень відомості про чутливість різних нейронів і клітин нейроглії до травми та їх здатність до відновлення в залежності від локалізації ушкоджень та характеру перебудов гемомікроциркуляції в посттравматичному періоді. Метою дослідження було визначення тканинних і клітинних посттравматичних змін структури соматосенсорної кори головного мозку щурів з різними нейрокогнітивними розладами у різні терміни після тяжкої черепно-мозкової травми. Методи. Для відтворення тяжкої черепно-мозкової травми у щурів застосовували «модель ударного прискорення». За результатами неврологічних тестів щури були розподілені на три групи: 1) перша – тварини після травми з нейрокогнітивними розладами і порушеннями пам’яті; 1) друга – тварини після травми з нейрокогнітивними розладами без порушень пам’яті; 3) група порівняння – тварини після травми без нейрокогнітивних розладів. Проводили гістологічне, морфометричне та імуногістохімічне дослідження соматосенсорної кори з використанням маркерів β-tubulin, Synaptophysin, GAP43, NCAM1, N-cadherin, GFAP. Результати. У тварин з нейрокогнітивними розладами спостерігається помірне зменшення сумарного вмісту нейронів різних типів у соматосенсорній корі, в той час як у тварин без когнітивного дефіциту щільність нейроцитів не відрізняється від нормального рівня. Пригнічена експресія синаптофізину у соматосенсорній корі щурів з нейрокогнітивними розладами через 20 і 40 діб після травми суттєво не змінюється та залишається на низькому рівні. У тварин групи порівняння відбувається відновлення щільності р38-позитивних синапсів протягом посттравматичного періоду. Через 10 діб після травми у тварин всіх груп спостерігається помірне накопичення CD56- і N-кадгерин-позитивних протоплазматичних астроцитів у перикапілярних просторах, що часто асоційовано з осередками набряку і підвищенням мітотичної активності гліоцитів. У тварин з нейрокогнітивними розладами в окремих випадках астроглія утворює клітинні нашарування на поверхні мікросудин у вигляді щільних муфт, що вказує на блокування трансендотеліального транспорту. Через 40 діб після травми суттєво зменшується кількість ушкоджених мікросудин з нашаруваннями астроцитів на зовнішній поверхні. Підсумок. Через 10 діб після нанесення травми у складі соматосенсорної кори відбуваються помірно виражені нейродегенеративні та деструктивні зміни внаслідок посттравматичного цитотоксичного каскаду. Через 20 і 40 діб після травми ознаки нейрозапалення редукуються незалежно від ступеня когнітивного дефіциту.

Порівняльна макро- та мікроморфологія нижньої щелепи людини та гризуна

2025-04-08T13:23:08+03:00

Актуальність. Експериментальні дослідження є невід'ємною частиною сучасної медицини. Вони дозволяють глибоко і поетапно вивчати процеси, що розвиваються в організмі за певних умов чи під дією певних чинників, зовнішніх та внутрішніх факторів, виявляти причинно-наслідкові зв’язки для подальшого пошуку методів ранньої діагностики патологічних змін, розробки профілактичних і лікувальних заходів. Випробування на тваринах обумовлені їх значною біологічною схожістю з людиною, особливо у ссавців, що мають високий ступінь генетичної спорідненості. (наприклад, миші – 98%), що робить їх ефективними моделями для дослідження людських захворювань та розробки лікування. Численні медичні дослідження мають експериментальну складову, а експериментальні тварини є основним об’єктом таких досліджень. Тому, порівняльний аналіз морфогенезу тканин, органів та систем організму людини та різних видів тварин, виявлення схожих та відмінних структурних особливостей має велике значення. У клінічній практиці післяопераційні кісткові дефекти щелеп зустрічаються з частотою до 25%. Слід зазначити, що експериментальні тварини часто використовуються при дослідженнях структур ротової і носової порожнин, орбіти та окремих кісток черепа. Для стоматолога найбільший інтерес представляють щелепи, тому Метою нашого дослідження стало з’ясування видових особливостей будови нижньої щелепи людини та гризунів, що використовуються в експериментальних дослідженнях, а також оцінити доступний об’єм кістки в різних ділянках нижньої щелепи. Методи. Дослідили 5 нижніх щелеп людини та 10 щелеп гризунів (кроликів та щурів), які вивчали із застосуванням макро- та мікроскопічного, морфометричного та рентгенологічного методів дослідження, атомно-абсорбційного спектрального аналізу, що дало змогу провести порівняння структурних особливостей нижньої щелепи людини, кролика та щура. Гістологічні препарати використано з архіву кафедри гістології. Рентгенографічне дослідження проведено на апараті для дентальної радіовізіоргафії фірми Siemens з програмним забезпеченням Trophy Radiology. Результати та підсумок. У гризунів нижня щелепа складається з двох кісток, які з’єднані під кутом 30-45⁰. Нижня щелепа кроликів має V-подібну будову, ротова порожнина відносно глибока, але рот широко не відкривається. Це ускладнює доступ до зубного ряду, унеможливлює виконання процедури видалення зуба та проведення анестезії n.mandibularis внутрішньоротовим методом. Між різцями і великими кутніми зубами – беззубий простір довжиною 18-19 мм, ментальний отвір заходиться дещо дозаду від його середини, немає підборідного виступу. На верхній щелепі кроликів не 2, а 4 різця, основні і вторинні, що приховані за основними. На нижній щелепі, як і в щура, є лише 2 різця. Висота міжзубної ділянки коміркової частини щелепи дорівнює 0,6 до 1,3 см, що значно відрізняється від такої в щурів. Рентгенологічно – корені різців лежать в товщі кісткової тканини тіла щелепи до ретромолярного простору. Корені великих кутніх зубів короткі, лежать в товщі кісткової тканини коміркової частини щелепи. Висота та довжина ділянки локалізації молярів нижньої щелепи практично однакова і становить – 1,5x1,5см. Особливий розвиток компактної речовини нижньої щелепи ми спостерігали в нижньому краї тіла в ділянці її кутів і гілок, суглобових відростків та в місцях прикріплення м'язів. Більш тонкі компактні пластинки розташовані в ділянці комірок зубів. Губчаста кісткова речовина людини, кроля і щура утворює різної форми і величини комірки, заповнені кістковим мозком. Часто розширені міжтрабекулярні простори містять жирову тканину, що видно у представлених препаратах. Саме гризуни відрізняються наявністю великої кількості адипоцитів у міжтрабекулярних просторах, в той час, як в людини простори губчастої кісткової тканини заповненні гемопоетичними клітинами Незважаючи на відмінності макроморфології нижніх щелеп людини та гризунів гістоархітектуру кісткової тканини останніх можна вважати подібною, що засвідчує можливість використання цієї групи тварин в якості експериментальних при проведенні дослідження щодо структурних і функціональних особливостей кісткової тканини та їх динаміки під впливом різних патологічних чинників.

Первинна солітарна меланома оболонок мозочка (рідкісний випадок з практики патологоанатома)

2025-04-08T13:33:34+03:00

Актуальність. Внутрішньочерепні злоякісні меланоми поділяються на первинні та вторинні. Вторинні внутрішньочерепні меланоми є метастатичними, агресивними та становлять третю за поширеністю групу метастатичних пухлин мозку у дорослих. Натомість первинна внутрішньочерепна злоякісна меланома – рідкісна пухлина, яка походить із лептоменінгеальних меланоцитів і становить 1% усіх меланом та 0,07% злоякісних пухлин мозку. Мета: на прикладі клініко-атомічного спостереження привернути увагу та підвищити обізнаність лікарів-патологоанатомів стосовно рідкісної локалізації солітарної злоякісної меланоми, яка виникла з лептоменінгеальної оболонки мозочка. Методи. Патоморфологічне дослідження первинної солітарної меланоми оболонок мозочка із застосуванням гістологічних методів. Результати. Патоморфологічне дослідження тканини новоутворення правої півкулі мозочка, яку було отримано впродовж аутопсії 66-річного пацієнта, показало, що пухлина побудована з поліморфних веретеноподібних клітин з гіперхромними ядрами, з великою кількістю патологічних мітозів, наявністю щільного інтрацитоплазматичного відкладення гранул чорно-бурого пігменту, осередками крововиливів і некрозу та з інвазією у тканину мозочка та внутрішньомозочкові судини. З урахуванням відсутності пігментних новоутворень інших локалізацій, наявності в мозочку пігментної пухлини, яка пов’язана з м’якими мозковими оболонками, негативної реакції Перлса був сформульований патологоанатомічний діагноз: «Первинна солітарна меланома м’яких оболонок мозочка з вростанням в тканину мозочка та з осередками некрозу, яка ускладнилась набряком-набуханням речовини головного мозку з дислокацією стовбура мозку». Підсумок. Представлене клінічне спостереження свідчить, що, попри значні труднощі прижиттєвої діагностики первинної внутрішньочерепної злоякісної меланоми, в клінічній практиці повинні зберігатись адекватна онкологічна настороженість і ретельне обстеження хворих з подібними клінічними проявами із залученням до діагностичного процесу фахівців інших профілів та МРТ-дослідження.

Порівняльна морфологічна характеристика стану шкіри хворих на клімактеричну кератодермію

2025-04-08T13:49:24+03:00

Актуальність. Сучасні відомості про структурні перетворення епідермісу і дерми свідчать про суттєві зміни у складі шкіри хворих на клімактеричну кератодермію, проте проблемні питання патоморфогенезу ушкоджень епітеліального, мікросудинного і сполучнотканинного компонентів шкіри залишаються й досі не розкритими й потребують обґрунтованого вирішення. Метою даного дослідження було визначення морфологічних змін епітеліального, сполучнотканинного та мікроциркуляторного компонентів шкіри у хворих на клімактеричну кератодермію. Методи. За допомогою світлооптичної та трансмісійної електронної мікроскопії проведено дослідження стану шкіри стопи і сідничної ділянки у жінок трьох груп. Першу групу (контрольну) складали жінки віком від 21 до 40 років без проявів клімаксу, кератодермій та інших дерматологічних захворювань. До другої групи (групи порівняння) увійшли пацієнтки віком від 50 до 65 років у клімактеричному періоді без клінічних ознак кератодермії. Третю клінічну групу складали пацієнтки віком від 50 до 68 років, у яких діагностовано клімактеричну кератодермію з тривалістю захворювання від 4 до 21 року. Результати та підсумок. Проведений морфологічний аналіз за допомогою сучасних методів дослідження дозволив визначити низку системних і локальних структурних змін шкіри, які характеризують перебудови епітеліальних і позаепітеліальних клітин епідермісу, а також мікросудинного і сполучнотканинного компонентів дерми у хворих на клімактеричну кератодермію. Доведено, що за умов дефіциту естрогенів гіперкератичний процес у пацієнтів даного контингенту не пов’язаний з проліферативною активністю кератиноцитів, а залежить від локальних змін морфо-функціонального стану епідермальних клітин моноцитарного походження (клітин Лангерганса), фібробластів сосочкового шару дерми та їх реакцією на ушкодження мікроциркуляції.

Патоморфологічні зміни у легенях, міокарді та головному мозку експериментальних тварин за умови впливу зважених частинок ультрадисперсного діапазону промислового аерозолю

2025-04-08T14:02:07+03:00

Мета. Провести оцінку патоморфологічних змін у легенях, міокарді та головному мозку експериментальних тварин за умов впливу зважених частинок (ЗЧ) ультрадисперсного діапазону промислового аерозолю. Методи. Відбір ЗЧ промислового аерозолю проводили на робочому місці зварювальника за допомогою пробовідбірника ТАЙФУН Р-20-2 з використанням поглинача Зайцева, що містив деіонізовану воду. Для відокремлення ЗЧ (≤ 100 нм) отриманий колоїдний розчин фільтрували через шприц з приєднаним фільтротримачем з мембранним дисковим фільтром з розміром пор 100 нм. Методом атомно-емесійної спектрометрії з індуктивно зв’язаною плазмою визначали їх хімічний склад. Для визначення негативної дії ЗЧ в дослідженні використовували модель субхронічної інтоксикації на щурах лінії Wistar. Піддослідним тваринам вводили ультрадисперсні ЗЧ у колоїдному розчині внутрішньоочеревинно протягом 6 тижнів 5 разів на тиждень у розрахунку 1 мл на 100 гр. маси тіла тварини. Кількісні показники окремих структурних елементів внутрішніх органів проводилися за допомогою програми морфометрії Відеотест - Морфологія 5.2.0.158.ось із використанням мікроскопу Axio Scope A1 «Carl Zeiss» (Німеччина) з камерою Jenoptik Рrogres gryphax® серии SUBRA (Німеччина). Результати. Встановлено, що до складу ультрадисперсних ЗЧ входили залізо, мідь, нікель, молібден, вольфрам, кремній, титан та ванадій в різних концентраціях. Через 6 тижнів від початку експозиції морфологічні зміни у внутрішніх органах (легені, серце, головний мозок) не відрізнялися від контрольних спостережень. Через 12 тижнів від початку експерименту патологічні зміни спостерігалися у всіх досліджуваних органах, серед яких найбільші зміни спостерігалися у легеневій тканині. Підсумок. Встановлено, що зважені частинки ультрадисперсного діапазону, які утворюються під час зварювання металу, призводять до розвитку дистрофічних, дисциркуляторних, запальних, склеротичних змін в структурі внутрішніх органів (легені, серце, головний мозок). Максимально виражені зміни в структурі всіх органів виявлялися на 12 тиждень експерименту.

Ультраструктурна організація стінки синусоїдного гемокапіляра печінки білого щура в нормі

2025-04-08T14:22:20+03:00

Актуальність. Печінка є життєво важливим органом для багатьох фізіологічних процесів, відіграє вирішальну роль у метаболізмі, детоксикації, синтезі білків плазми крові та зберіганні поживних речовин, і свої багаточисельні функції вона в змозі виконувати тільки при достатньому кровопостачанні печінкових клітин. Мета. Вивчити ультраструктурну організацію стінки синусоїдного гемокапіляра печінки білого щура в нормі. Методи. Експериментальні дослідження проведені на 10 статевозрілих білих безпородних щурах-самцях масою 180-230 г. Експерименти проведені з дотриманням морально-етичних норм у відповідності до положень Європейської конвенції щодо захисту хребетних тварин, яких використовують в експериментальних та інших наукових цілях (Страсбург, 1986), Директиви Ради Європи 2010/63/ EU, Закону України №3447-ІV «Про захист тварин від жорсткого поводження». Усі щури мали стандартний раціон, призначений для лабораторних тварин, і вільний доступ до корму та води – ad libitum. Протягом 10 діб карантину велися щоденні спостереження за зовнішнім виглядом, поведінкою, поїданням корму та загальним станом тварин. Матеріал для електронно-мікроскопічного дослідження отримували одразу після виведення щурів з експерименту і готували зрізи за загально прийнятою методикою. Ультратонкі зрізи печінки вивчали і фотографували за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа ПЕМ-100-01 (виробник Україна), прискорююча напруга – 75 кВ, збільшення ×1500 – ×40000. Результати. Електронно-мікроскопічне дослідження демонструє наявність щілин і фенестр в стінці синусоїда, таким чином, ендотеліальна вистилка не є суцільною. Поєднання переривчастості з відсутністю базальної мембрани в синусоїді є унікальною особливістю тонкої структури печінки і відповідає її функціям. На основі електронно-мікроскопічного дослідження диференційовано різні типи клітин: ендотеліальні, клітини Купфера, жиронакопичуючі клітини і ямкові клітини, які характеризуються відмінностями ультраструктури, локалізації, що підтверджує їх широкі функціональні можливості. Особливу увагу приділено ультраструктурним особливостям ядер і цитоплазми ендотеліальних клітин і клітин Купфера та їх взаємозв’язкам. Підсумок. Визначені особливості ультраструктурної організації синусоїдних капілярів печінки є важливими для встановлення еталонної основи і в подальшому для співставлення з виявленими змінами, отриманими на експериментальних моделях індукованих патологій.

Особливості морфометричних показників міокарда після впливу на щурів отрути скорпіонів Leiurus macroctenus

2025-04-08T14:35:21+03:00

Актуальність. Токсичні компоненти отрути скорпіонів зумовлюють появу не лише місцевих симптомів, але і розвиток важких неврологічних, гематологічних розладів, порушень діяльності серцево-судинної, дихальної, видільної систем, тощо. Серед основних причин смерті за даних умов є серцева недостатність та набряк легень. Розширення уявлень щодо впливу отрут скорпіонів надасть змогу встановити патогенетичні механізми розвитку тих, чи інших ускладнень, закономірностей гістологічних та біохімічних змін в органах-мішенях, а також може відіграти важливу роль у розробці методів лікування, профілактики, виготовлення лікарських засобів і протиотрут. Мета. Морфометричний аналіз змін структури стінки серця щурів та перебігу гемодинамічних процесів в ній у відповідь на вплив отрути скорпіонів Leiurus macroctenus Методи. Експериментальні дослідження проводили на 60 щурах-самцях щурів (180 г±3 г), яким внутрішньом’язово вводили 0,5 мл розчину отрути (28,8 мг/мл) (LD50=0,08 мг/кг). Морфометрія цифрових зображень проводилась у програмі Fiji:ImageJ. Визначали ширину кардіоміоцитів та відсоток площі міокарду, зайнятий кров’ю. Результати та підсумок. На тлі дії отрути скорпіонів Leiurus macroctenus статистично достовірно спостерігається зростання ширини кардіоміоцитів та площі зон крововиливів у міокарді, ці характеристики виявляються все яскравіше з плином часу. Кардіоміоцити проявляли ознаки патологічних змін вже на першу годину дії отрути, коли морфометрично відмінність від групи контролю ще неможливо було зареєструвати. У випадку розмірів кардіоміоцитів, якщо на першу годину після введення отрути зростання їх ширини у експериментальній групі не відмічалось взагалі, то на третю ширина вже була достовірно більшою відносно групи контролю. Площа судин зростала через агрегацію в їх просвітах та біля стінок формених елементів крові, повнокрів’я самих судин та набряки середньої та зовнішньої оболонок. Площа ж геморагічних зон поза судинами визначалась підвищенням проникності, або навіть руйнуванням їх стінок, що призводило до діапедезу і пасивного проникнення формених елементів крові в оточуючі тканини.

Міофібрилогенез: формування скоротливого апарату м'язових клітин (Огляд літератури. Питання інтеграції між науковими дисциплінами)

2025-04-08T14:42:35+03:00

Актуальність: Міофібрилогенез є критичним процесом для нормального функціонування м’язових клітин, оскільки від його ефективності залежить здатність м’язів скорочуватися та виконувати основні фізіологічні функції. Розуміння молекулярних та клітинних механізмів, що регулюють формування міофібрил, є важливим для фундаментальної біології та біомедицини. Порушення процесів міофібрилогенезу можуть призвести до розвитку різноманітних міопатій та інших захворювань, пов’язаних з м’язовою дисфункцією. Мета. Метою цього огляду є вивчення та формування загального уявлення про новітні концепції процесу взаємодії механізмів міофібрилогенезу на молекулярному та клітинному рівнях, зокрема, дослідження генетичної регуляції, процесів синтезу та організації скоротливих білків, а також цитоскелетної організації та міжклітинних взаємодій, що забезпечують стабільність та функціональну інтеграцію міофібрил. Методи. Систематичний пошук наукових публікацій у міжнародних наукових базах даних, таких як PubMed, Scopus та Google Scholar. Використання атласів та методичних матеріалів провідних університетів світу, що спеціалізуються на морфології. Аналіз віртуальних препаратів за ключовими методами, такими як флуоресцентна мікроскопія, електронна мікроскопія та методи генетичної модифікації. Результати. Міофібрилогенез включає генетичну регуляцію, синтез та організацію скоротливих білків, формування цитоскелетного каркасу, організацію саркомерів, міжклітинні взаємодії та механотрансдукцію. Цитоскелетна організація включає агрегацію актинових філаментів та зв’язок з десміновою мережею. Міофібрили дозрівають через міжклітинні взаємодії та взаємодію з саркоплазматичним ретикулумом та Т-трубочками. Механічні фактори впливають на диференціацію та адаптацію міоцитів. Підсумок. Міофібрилогенез є складним процесом, що включає генетичну регуляцію, синтез та організацію білків, біомеханічні впливи та міжклітинні взаємодії. Його розуміння є важливим для фундаментальної біології, медицини та для розробки методів відновлення м’язової тканини при патологічних станах.

Дидактичні проблеми застосування дистанційних лекцій при вивченні клінічної анатомії та оперативної хірургії у закладах вищої медичної освіти

2025-04-08T15:12:17+03:00

У статті представлені результати дослідження дидактичних проблем застосування дистанційних лекцій при вивченні клінічної анатомії та оперативної хірургії, зроблена спроба проаналізувати сучасні тенденції вирішення цих завдань в умовах дистанційного навчання. Мета дослідження - визначити дидактичні проблеми застосування дистанційних лекцій при вивченні клінічної анатомії та оперативної хірургії, оцінити переваги та зважити недоліки лекційної методу при дистанційній та змішаній форм організації навчального процесу. Методи. Аналіз досвіду читання дистанційних лекцій в 2020-25 роках в Національному медичному університету ім. О.О. Богомольця з клінічної анатомії та оперативної хірургії для студентів 2 - 4 курсів медичного, педіатричного та стоматологічного факультетів, для лікарів-інтернів хірургічних спеціальностей. Результати та підсумок. Встановлено, що лекції у дистанційному форматі забезпечують гнучкість та доступність навчання, розвиток самостійності та відповідальності за власне навчання за умови використання інтерактивних методів та сучасних технологій, забезпечення сталого зворотного зв'язку. Проведення дистанційних лекцій вимагає від викладача адаптації навчальних матеріалів з урахуванням специфіки онлайн-формату, чіткої структури подачі інформації, навичок прямої трансляції заняття та підтримання зворотного зв’язку в режимі реального часу тощо. В дослідженні наведені реальні шляхи удосконалення лекторської майстерності для підвищення ефективності дистанційних лекцій. Окреслені фактори, які знижують ефективність і якість дистанційних лекцій в навчальному процесі вищої медичної освіти.

Токсичний вплив кадмію на живий організм

2025-04-08T15:22:23+03:00

Актуальність. Останніми роками збільшується забруднення довкілля. У тому числі зростає концентрація важких металів у навколишньому середовищі. Тяжкі метали можуть порушувати різні аспекти здоров'я людини. Одним із таких металів є кадмій, який широко поширений у навколишньому середовищі і може легко біоакумулюватись в організмі після проходження через дихальні та травні шляхи. Cd має тривалий біологічний період напіврозпаду (10-30 років), що завдає незворотної шкоди здоров'ю тварин і людей. Мета. Проаналізувати літературні джерела щодо токсичного впливу кадмію на живий організм. Методи. Було проведено широкий збір та аналіз літературних наукових даних щодо впливу кадмію на живий організм у науково-метричних базах PubMed, Web of Science, Google Scholar. Результати Кадмій в основному накопичується в нирках, печінці та легенях. Однак при хронічному впливі він може накопичуватися в інших частинах тіла, включаючи яєчники, кістки, нервову та імунну системи, що призводить до різних захворювань. Епідеміологічні дослідження надають більше доказів того, що цей вплив може призвести до таких хвороб як остеопороз із переломами кісток, нейродегенеративні розлади, безпліддя і т.п. Підсумок. Для підтримки здорового способу життя, а також для впровадження ефективних профілактичних заходів та покращення громадського здоров'я потрібен постійний моніторинг осіб, які професійно піддаються впливу важких металів, таких як кадмій. А розуміння характеру та механізмів дії сполук кадмію дає можливість розробити методи корекції екологічно-обумовлених порушень у живому організмі.